Конституцією України проголошено Україну соціальною, правовою державою, визначено зміст і спрямованість діяльності держави, зокрема її обов'язок щодо утвердження, забезпечення і гарантування прав і свобод людини (статті 1, 3).
Складовою цього обов'язку є забезпечення державою соціальної спрямованості економіки, створення умов та гарантування можливостей для громадян заробляти собі на життя працею і своєчасно одержувати винагороду за працю.
Конституційний Суд України в Рішенні від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначив, що право заробляти собі на життя є невід'ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене.
Згідно з Конвенцією Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» № 95 (стаття 1), Кодексом законів про працю України (стаття 94), Законом України «Про оплату праці» (стаття 1) термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, та виплачені власником або уповноваженим ним орган (роботодавцем) працівникові за виконану ним роботу.
Наведений зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин – відплатність праці, який дістав відображення Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 3 травня 1996 року, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень.
Крім обов'язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов'язання роботодавця, які стосуються витрат, спрямованих на охорону праці чи здоров'я робітника або на забезпечення мінімально належного рівня його життя, у тому числі й у разі простою – зупинення роботи, що було викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами тощо. Такі зобов'язання є мінімальними державними гарантіями.
У разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Такого висновку дійшов Конституційний Суд України в рішенні від 15.10.2013р. № 8-рп/2013 «У справі за конституційним зверненням громадянки Присяжнюк Людмили Михайлівни щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці»).
Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
|
